Зустріч з очевидцем Голодомору Тетяною Іллівною Сімановською
Зустріч з очевидцем Голодомору Тетяною Іллівною Сімановською
Тема Голодомору 1933-1932 років більше як 50 років була забороненою. Тільки з кінця 1980-х правда про Голодомор поступово відкривається і стає більш доступною для всіх бажаючих дивитися в очі власної історії. В Україні і нині живе ще багато очевидців, котрі зберігають пам’ять про жахливі події голодних років і можуть донести унікальні свідчення до нинішніх і майбутніх поколінь.
20 листопада у Михайлівській бібліотеці відбулася зустріч із очевидцем тих подій, Тетяною Іллівною Сімановською, яка проживає у нашому селі.
Я народилася 13 грудня 1925 року у Запорізькій області, Гуляй-Пільського району, селі Воздвиженка. У нашій сім’ї на той час було шестеро душ: тато, мама і нас, четверо діток. Напевно, нам дітям , було щастям тих років не знати смертельного голоду,чим ми завдячуєм своїм батькам, добрим людям, сусідам, -- пригадує Тетяна Іллівна.
Раніше у школах не годували учнів, але у 32-33 рр. , у початковій школі почали нас підгодовувати. На підвісні столи , які щоразу опускали коли сідали до столу, а потім піднімали назад, давали нам їсти кандьор (ріденький супчик з картоплею).
Можливо, моє рідне село обминула хвиля геноциду і воно не потрапило в оті 103 райони голодної смерті. До нас не приходили , не забирали їжу, не пухли люди від голоду. У нашому селі все було по-іншому, але й чула про те, що у сусідніх селах люди помирали від голоду.
Голодомор був штучно зроблений тими людьми , в яких у серці було саме зло, а не добро.
У 1949 році, я почала працювати учителем історії у Михайлівській школі. На той час історія навіть не згадувала про ці події, які відбувалися на території України у 1932-33 роках. Тоді про таке не говорили, було заборонено. Тож тепер про Голодомор потрібно розповідати , щоб знали онуки та правнуки,і щоб ніколи більше такого не повторилося.
Я щасливої долі людина – я тепер зрозуміла, наскільки мені пощастило, що в моєму житті було дуже багато хороших людей, які не дали мені загинути.
Тетяна Іллівна звернулася до присутніх, щоб запалили свічку 25 листопада на своєму вікні, і вшанувати пам’ять невинних жертв Голодомору тихою молитвою, яка увійде у наші серця і очистить наші душі від зла.
