Крупецька громада
Радивилівський район, Рівненська область

Зустріч з очевидцем Голодомору Тетяною Іллівною Сімановською

Зустріч з очевидцем Голодомору Тетяною Іллівною Сімановською

Тема Голодомору 1933-1932 років більше як 50 років була забороненою. Тільки  з кінця 1980-х правда про Голодомор поступово відкривається і стає більш доступною для всіх бажаючих дивитися в очі власної історії.  В Україні  і нині живе ще багато очевидців, котрі зберігають  пам’ять про жахливі події  голодних років і можуть донести унікальні  свідчення  до нинішніх і майбутніх поколінь.

20 листопада у Михайлівській бібліотеці відбулася зустріч із очевидцем  тих подій, Тетяною Іллівною Сімановською, яка проживає у нашому селі.

Я народилася 13 грудня 1925 року у Запорізькій області, Гуляй-Пільського  району, селі Воздвиженка. У нашій сім’ї на той час було шестеро душ: тато, мама і нас, четверо діток. Напевно, нам дітям , було щастям  тих років не знати  смертельного голоду,чим  ми  завдячуєм  своїм батькам, добрим людям, сусідам, -- пригадує Тетяна Іллівна.

Раніше  у школах не годували учнів, але у 32-33 рр. ,  у початковій школі почали  нас підгодовувати. На підвісні столи , які щоразу опускали коли сідали до столу, а потім піднімали назад, давали нам їсти  кандьор (ріденький супчик з картоплею).

Можливо, моє рідне село обминула хвиля геноциду і воно не потрапило в оті 103 райони голодної смерті. До нас не приходили , не забирали їжу, не пухли люди від голоду. У нашому селі все було по-іншому, але й чула про те, що у сусідніх селах люди помирали від голоду.

Голодомор був штучно зроблений тими людьми , в яких у серці було саме зло, а не добро.

У 1949 році, я почала працювати учителем історії  у Михайлівській школі. На той час історія навіть не згадувала про ці події, які відбувалися на території України у 1932-33 роках. Тоді про таке не говорили, було заборонено. Тож тепер про Голодомор потрібно розповідати , щоб знали онуки та правнуки,і щоб ніколи більше такого не повторилося.

Я щасливої долі людина – я тепер зрозуміла, наскільки мені пощастило, що в моєму житті було дуже багато хороших людей, які не дали мені загинути.

Тетяна Іллівна звернулася до присутніх, щоб  запалили свічку 25 листопада на своєму вікні, і вшанувати пам’ять невинних жертв Голодомору тихою молитвою, яка  увійде у наші серця і очистить наші душі від зла.



« повернутися до списку новин